Услід за катком і ринком Юлія Тимошенко вирішила сходити на ринок. Світовий. За нафтою.

На початку травня Російська Федерація піднесла Кабмінові невеликий подарунок. Встановила експортне мито на нафту на новому рекордному рівні - 136,2 дол. за тонну. Цей результат побив ще один рекорд, який був встановлений 1 квітня - 102,6 дол. за тонну. Відзначимо, що в Росії експортне мито на нафту переглядається раз на два місяці. Розмір розраховується, виходячи із середньої ціни на російську нафту на світовому ринку за цей період. За наслідками останніх двох місяців ціна Urals склала 47,56 дол. за баррель. Це рішення росіян не стало несподіванкою, з урахуванням цін на нафту, що постійно ростуть. Так, зростання цін на російську Urals склало близько третини від показників початку року. Щоправда, в середині квітня уряд РФ називав дещо іншу суму. Збільшення планувалися на рівні до 130-133 доларів за тонну, проте при розрахунках використовувалася дещо менша ціна від одержаної за наслідками остаточного моніторингу.

Реакція українського уряду, для якого утримання вартості вітчизняних енергоносіїв стало справою честі, не змусила довго на себе чекати. Юлія Тимошенко заявила, що має намір зруйнувати монополію російської нафти. За словами Юлії Тимошенко, на світових ринках ціна на нафту складає 318 дол., а Росія пропонує купувати «чорне золото» по 340 дол. за тонну. Тимошенко заявила, що для України на сьогодні не має значення, яку нафту купувати. Причому основним конкурентом російської нафти була названа каспійська, нафтові потоки якої в Чорному морі складають десятки мільйонів тонн. Пропонується переключитися на закупівлю нафти «казахської та інших країн», яка транспортується по Чорному морю. Далі її пропонується доставляти на українські НПЗ по Одеса - Броди і мережах Придніпровських нафтопроводів.

Звичайно, диверсифікація поставок сировини справа корисна. Проте абсолютно незрозуміло, чому уряд вважає, що казахська та «інших країн» нафта буде після транспортування дешевшою за російську. Так, Росія традиційно дотримується політики дорожчання транспортування казахської сировини. І Україна тут абсолютно ні при чому. Адже казахські марки нафти значно перевищують за якістю традиційну російську Urals, тобто після збільшення обсягів видобування можуть скласти істотну конкуренцію на світовому ринку. Тому збільшення витрат при доставці на ринки грає на руку РФ. Недарма в Астані, з урахуванням позиції Москви, вже розглядають КТК як крупний, але не основний маршрут експорту своєї сировини. Так, погляди казахського уряду все більше звернені на захід, де Казахстан має намір приєднатися до проекту «Баку – Тбілісі – Джейхан» по маршруту Актау-Баку-Тбілісі-Джейхан, який може стати основним для «великої» казахської нафти. Крім того, казахи активно працюють на східному напрямі, плануючи зайняти значну нішу в імпорті нафти Китаєм. Тобто основні потоки казахської Tengiz стратегічно плануються в обхід Російської Федерації, а значить, у невигідному для України напрямі. Таким чином, з урахуванням нової постановки питання українським урядом у росіян з’явиться лише новий підстьобуючий чинник для формування ще більших тарифів на транспортування. Адже втрачати традиційний для РФ український ринок не хочеться. А це означає, що ціна на казахську нафту в Україні вже навряд чи буде нижчою, ніж на російську.

Крім того, залишається питання, куди саме поставлятиметься нафта. Навряд чи нинішні власники Одеського і Лисичанського НПЗ завантажуватимуть свої потужності «чужою» нафтою. Залишаються малопотужні НПЗ на Західній Україні та наполовину татарський Кременчук. Отже, можливо, заяви про реприватизацію окремих НПЗ є не тільки словами.

Щодо нафти «інших країн», яка транспортується по Причорномор’ю, то тут українському урядові навряд чи щось світить, особливо за заявленими закупівельними цінами. Швидше за все, Юлія Тимошенко мала на увазі Азербайджан, проте нафта виробництва цієї країни також дорожчає. Так, за станом на 4 травня, ціна AZERI LT CIF, яка відображає вартість азербайджанської нафти з доставкою на середземноморські порти, що відвантажується на грузинському терміналі в Супсі, склала 51,47 дол. за баррель. Ціна URAL(EX-NOVO), яка відображає вартість нафти, що відвантажується на російському терміналі в Новоросійську, склала 45,09 дол. за баррель. До того ж азербайджанську нафту ще треба транспортувати, що збільшить її вартість. Тимошенко ж планує купувати нафту за ціною 318 дол. за тонну, тобто по 43,25 дол. за баррель. До того ж Азербайджан навряд чи зацікавлений в північному напрямі експорту своєї продукції. Не раз звучали заяви про те, що азербайджанці мають намір повністю відмовитися від експортного прокачування своєї нафти по трубопроводу «Баку-Новоросійськ» після здачі в експлуатацію «Баку-Тбілісі-Джейхан». Відзначимо, що 11 травня нафтова компанія BP почала заповнення цього трубопроводу. Звичайно, заповнення триватиме 6 місяців, проте навряд чи це якось відчутно позначиться на зацікавленості Азербайджану в північному напрямі. Що стосується варіанту постачання невідомо яких енергоносіїв через територію Туреччини і далі через Чорне море в Україну, то це навряд чи справа осяжного майбутнього, та і ціна на нафту після такого круїзу також навряд чи буде меншою за російську.

Таким чином, заява Юлії Тимошенко є, швидше, психологічним прийомом проти російських компаній на вітчизняному ринку. Хоча з урахуванням ситуації, що виникла, цей хід навряд чи буде успішним.

Друкувати

Обговорити

Відіслати статтю другові