Одним із недоліків перших ста днів діяльності нової влади коментатори, фахівці та політики одноголосно називають помилки у кадровій політиці. Допомогти владі уникати таких проблем у майбутньому вирішили члени Української народної партії, які розробили законопроект про принципи призначення на державні посади в Україні. Про те, якими ж бачить УНП ті принципи, «Поступ» розпитав у лідера партії, народного депутата Юрія Костенка.

-- Пане Юрію, будь ласка, розкажіть детальніше про законопроект...

-- Ми запропонували цей законопроект на основі загальної практики демократичної країни, в якій відбувається процес формування кадрової політики. У ньому багато використовується з практики президентської форми правління, яка найбільш характерна для Сполучених Штатів Америки. Також брали із практики кадрових призначень європейських країн. Вона там дещо інша, бо в Європі здебільшого парламентсько-президентські форми правління.

Наш законопроект враховує те, що нині в Україні де-юре Президент формує уряд, без погодження з парламентом. А практики політичної культури в нас узагалі нема, бо якщо парламент затверджує кандидатуру прем’єр-міністра, то в Європі це означає, що прем’єр-міністр повинен із парламентською коаліцією, яка підтримуватиме цей уряд, узгодити прізвища всіх міністрів. У нашій політичній культурі поки що цього нема.

Тому пропонуємо закон, який би регламентував цю процедуру і не допускав призначення на державні посади людей, які себе скомпрометували або мають іншу ідеологію. Ось мета цього законопроекту.

-- У який спосіб Ваш законопроект передбачає уникнення таких непорозумінь, як із панами Зваричем та Соловком?

-- Є закон про державну службу та державного службовця, у якому чітко написано всі вимоги до держслужбовців. Міністр ще поки що з юридичного погляду державний службовець. Я кажу «поки що», оскільки у Верховні раді ведуть дискусію, чи міністр -- це політична фігура чи адміністративна. І досі ця дискусія не знайшла свого правового забезпечення. Так от, якщо людину призначено на посаду навіть не міністра, а простого держслужбовця першої чи другої категорії, то є відповідна процедура перевірки. Чому, коли мене призначали міністром 1992 року, то взяли не лише диплом про вищу, а й про середню освіту, і диплом про знання англійської мови й диплом кандидата, і ще цілу купу довідок. Я пам’ятаю така тека повна була.

Сьогодні ж під час призначення на посаду міністра жодна з цих бюрократичних вимог (я не кажу навіть про вимоги закону про державну службу) не виконувалася? Тому, як на мій погляд, Зварич до нашого законопроекту не має стосунку. Принципи, які ми плануємо провести, накладаються на процедуру проходження кандидатом на державну посаду тих іспитів, головно політичних, без яких якість кадрової політики буде страждати. Наприклад, відомо, що в США без висновків парламентського комітету жодну людину не можуть призначати на посаду у державних органах виконавчої влади, попри те, що конституційно президент формує весь склад уряду і не тільки його.

Друкувати

Обговорити

Відіслати статтю другові